НавчанняНавчання
Результатом Віче стало проголошення возз'єднання Північної Буковини із Західно-Українською Народною Республікою та подальшу Злуку з «Великою Україною». Віче також висловило протест проти спроб Румунської національної ради оголосити всю Буковину «румунською землею».
Віче проголосило возз’єднання Буковини Північної (загалом Кіцманський, Заставнівський, Вижницький, Вашковецький повіти, українська частина Чернівецького і Серетського повітів та переважно українські громади Сторожинецького, Радовецького та Комполунзького повітів) із Західно-Українською Народною Республікою та злуку з «Великою Україною». Віче також висловило протест проти спроб Румунської національної ради, створеної 27 жовтня 1918 року у Чернівцях, оголосити всю Буковину «румунською землею».
6 листопада 1918 року владу на території Північної Буковини перебрав Український комітет на чолі з О.Поповичем.
Законні прагнення українського населення Північної Буковини не здійснилися. 11 листопада 1918 року королівська Румунія — всупереч волевиявленню Буковинського народного віча — захопила Північну Буковину разом з Чернівцями. Тут 28 листопада 1918 року було сфабриковане рішення т. зв. Генерального Конгресу Буковини, що складався винятково з румунів, про об'єднання Буковини з Румунією.
Буковинське народне віче 3 листопада 1918 року стало знаковою подією для кожного буковинця. Про неї пам'ятали, в різній формі відзначали всі наступні роки. З настанням Незалежності України ця подія відмічається особливо широко. З нагоди річниці Буковинського віча 3-го листопада кожного року у Чернівцях відбуваються урочистості за участі представників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських, релігійних організацій, політичних партій, діячів науки і культури. Проводяться виставки, присвячені цій події, в обласному краєзнавчому музеї, обласній науковій бібліотеці імені М.Івасюка та обласній дитячій бібліотеці. Впродовж тижня у всіх школах області відбуваються години спілкування, присвячені Буковинському вічу.
У 40-50-х роках 14 ст. буковинські землі перебували під владою Угорщини. Невдовзі молдавські феодали виступили проти угорського короля з вимогою надати незалежність Молдові. Буковинська земля надовго (до 1774 р.) потрапила в залежність від молдавських господарів.
Наприкінці 16 ст. Молдова, і в її складі Буковина, були перетворені на звичайну провінцію Туреччини. Тоді ж розпочалася активна румунізація буковинських земель.
У 1774 р. Буковину захопили австрійські війська. Після визнання 1862 року Буковини окремим коронним краєм Австрійської імперії їй було надано адміністративну автономію. Урядовою мовою була німецька. У складі Австрійської імперії (з 1867 р. — Австро-Угорщини) вона перебувала до 1918 р.
3 листопада 1918 року Буковинське народне віче в Чернівцях ухвалило рішення про входження Північної Буковини до складу української держави.
Згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 р. за Румунією було визнано Південну Буковину, а за Севрським мирним договором 1920 р. — і Північну Буковину. Отже, з 11 листопада 1918 року по 28 червня 1940 року вся територія Буковини перебувала у складі Румунії.
Осінь: час з’ясувати труд —
Будували з піску чи глини?
Наша перша і неспростовна суть —
Хочемо до України!
Нас не міряно, як борців легіон,
Нам чіпляли бесаги на спини.
Через мури, через терну заслон —
Хочемо до України!
Нас виводили з роду писарчуки,
Нам міняли ім’я Калини.
Ми світили вночі лоїві свічки:
Хочемо до України!
Наші тут голоси не покрили літа,
Їх тримають шибки і стіни,
Наша воля – царівна і нині свята:
Хочемо України!
Буковинське віче
Буковинське віче — народні збори, організовані 3 листопада 1918 року в місті Чернівці.Результатом Віче стало проголошення возз'єднання Північної Буковини із Західно-Українською Народною Республікою та подальшу Злуку з «Великою Україною». Віче також висловило протест проти спроб Румунської національної ради оголосити всю Буковину «румунською землею».
Зміст
Історія
Буковинське віче – народні збори, організовані 3 листопада 1918 року в Чернівцях Українським крайовим комітетом (Омелян Попович, Осип Бурачинський та інші), утвореним там 25 жовтня 1918 року, як складова частина Української Національної Ради у Львові. На зборах були присутні понад 10 000 осіб з усіх повітів Буковини. Збори відбувались на центральній площі міста перед магістратом.Віче проголосило возз’єднання Буковини Північної (загалом Кіцманський, Заставнівський, Вижницький, Вашковецький повіти, українська частина Чернівецького і Серетського повітів та переважно українські громади Сторожинецького, Радовецького та Комполунзького повітів) із Західно-Українською Народною Республікою та злуку з «Великою Україною». Віче також висловило протест проти спроб Румунської національної ради, створеної 27 жовтня 1918 року у Чернівцях, оголосити всю Буковину «румунською землею».
6 листопада 1918 року владу на території Північної Буковини перебрав Український комітет на чолі з О.Поповичем.
Законні прагнення українського населення Північної Буковини не здійснилися. 11 листопада 1918 року королівська Румунія — всупереч волевиявленню Буковинського народного віча — захопила Північну Буковину разом з Чернівцями. Тут 28 листопада 1918 року було сфабриковане рішення т. зв. Генерального Конгресу Буковини, що складався винятково з румунів, про об'єднання Буковини з Румунією.
Буковинське народне віче 3 листопада 1918 року стало знаковою подією для кожного буковинця. Про неї пам'ятали, в різній формі відзначали всі наступні роки. З настанням Незалежності України ця подія відмічається особливо широко. З нагоди річниці Буковинського віча 3-го листопада кожного року у Чернівцях відбуваються урочистості за участі представників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських, релігійних організацій, політичних партій, діячів науки і культури. Проводяться виставки, присвячені цій події, в обласному краєзнавчому музеї, обласній науковій бібліотеці імені М.Івасюка та обласній дитячій бібліотеці. Впродовж тижня у всіх школах області відбуваються години спілкування, присвячені Буковинському вічу.
Історичне тло події
Впродовж 10-11 ст. Буковина перебувала у складі Київської Русі, в 12 — першій половині 14 ст. — Галицького князівства, згодом Галицько-Волинської держави. Після монголо-татарської навали зв'язки Буковини з галицько-волинськими землями послабились, що призвело до утворення тут на початку 14 ст. окремої Шипинської землі, яка визнавала зверхність золотоординських ханів.У 40-50-х роках 14 ст. буковинські землі перебували під владою Угорщини. Невдовзі молдавські феодали виступили проти угорського короля з вимогою надати незалежність Молдові. Буковинська земля надовго (до 1774 р.) потрапила в залежність від молдавських господарів.
Наприкінці 16 ст. Молдова, і в її складі Буковина, були перетворені на звичайну провінцію Туреччини. Тоді ж розпочалася активна румунізація буковинських земель.
У 1774 р. Буковину захопили австрійські війська. Після визнання 1862 року Буковини окремим коронним краєм Австрійської імперії їй було надано адміністративну автономію. Урядовою мовою була німецька. У складі Австрійської імперії (з 1867 р. — Австро-Угорщини) вона перебувала до 1918 р.
3 листопада 1918 року Буковинське народне віче в Чернівцях ухвалило рішення про входження Північної Буковини до складу української держави.
Згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 р. за Румунією було визнано Південну Буковину, а за Севрським мирним договором 1920 р. — і Північну Буковину. Отже, з 11 листопада 1918 року по 28 червня 1940 року вся територія Буковини перебувала у складі Румунії.
Карта Буковини в переддень Буковинського віча
Посвята учасникам Буковинського віча
ПОСВЯТА УЧАСНИКАМ БУКОВИНСЬКОГО ВІЧА[1]
Осінь: час з’ясувати труд —
Будували з піску чи глини?
Наша перша і неспростовна суть —
Хочемо до України!
Нас не міряно, як борців легіон,
Нам чіпляли бесаги на спини.
Через мури, через терну заслон —
Хочемо до України!
Нас виводили з роду писарчуки,
Нам міняли ім’я Калини.
Ми світили вночі лоїві свічки:
Хочемо до України!
Наші тут голоси не покрили літа,
Їх тримають шибки і стіни,
Наша воля – царівна і нині свята:
Хочемо України!
Галерея
-
Осип Бурачинський, один із активних організаторів Буковинського віча. Пізніше - державний секретар судівництва (міністр) ЗУНР -
Володимир Ясеницький
Комментарии
Отправить комментарий